Форсаж-5

П’ятий (можна точно сказати, не останній) “Форсаж” – це вже швидше не “Форсаж” яким він був у першій, другій і навіть третій частині. Він більше схожий на чергову частину “11 друзів Оушена”. Кадрів з розкішними автомобілями, підкапотами і напівголими дівчатами, які крутяться навколо потенційного металобрухту, тут мінімум. Натомість є сюжет, побудований навколо зухвалого пограбування, ретельно показана підготовка до нього і купа персонажів, кожен з яких виконує свою роль. Напевно, наступного разу застосують формулу “Зоряних війн” чи “Чужих” – хто ж відмовиться подивитись на Дізеля за кермом з лазерним мечем?

Насправді Дізель залишається Дізелем, Вокер – Вокером: на екрані ці двоє розуміють одне одного без слів, але дивитись на них щоразу все менш цікаво. Все ті ж самі стрибки з машин і в машини, розмови про дружбу і сім’ю, символічне суперництво. На багатьох другорядних персонажів дивитись цікавіше, ніж на двох головних: особливо вирізняється парочка Хан і Жизель (тобто Сун Канг та Гал Гадот), яка краде майже кожну сцену, в якій з’являється.

“Форсажу-5” взагалі більше пощастило з жіночими персонажами, ніж попередньому. Джордану Брюстер нарешті зробили повноправною учасницею пригод: вона за компанію з коханим пробиває у стрибку дах, після чого спокійно заявляє йому, що вагітна. І він нічого, щасливий, всі щасливі. Для Дізеля підшукали нову подружку – симпатичну іспаночку, ще й такого росту, що він може спокійно її носити однією рукою, а другою – ще когось.

Двейн Джонсон – доповнення до акторського ансамблю у кращому випадку сумнівне. Він намагається бути другим після Дізеля головним героєм, не роблячи при цьому нічого корисного для сюжету і використовуючи кожне кліше з арсеналу екранного крутого ефбеерівця. Більша частина перегляду проходить в очікуванні двобою між качками – більша, ніж слід. Коли це нарешті відбувається, сама бійка вражає не дуже і класикою жанру у жодному разі не стане. Лиходій у виконанні Хоакіма Де Альмейди, який колись чудово проявив себе у “Десперадо”, доводить лише те, що зараз актор вже застарий для таких ролей.

Діалоги переважно дерев’яні, сюжет часом абсурдний до межі, не кажучи вже про передбачуваність, але якимось чином фільму вдається підтримувати динаміку майже дві години. Дивитись його не нудно, і цим він виправдовує право на подальше існування даного кіносеріалу – принаймні поки що.

Скачати кінострічку "Форсаж-5" Ви можете тут:
http://www.ex.ua/view/9104916 

Трансформери-2: Помста полеглих

“Залізяки бодаються з залізяками. Раунд 2” має шанси стати найкасовішим фільмом року. Якщо так станеться, це нікого не здивує, швидше навпаки. Чергова диверсія із гаслом “А таким і має бути літній блокбастер”, швидше за все, вдасться. Хоч вона на це і не заслуговує.

Один центральний недолік, який перевішує усю майстерність гуру спецефектів, котрі сягнули майже фантастичного рівня з деталізацією перетворень роботомашинок, - кіно нудне. Воно занадто довге, забагато персонажів (живих і металевих), між якими розподіляється екранний час (при тому, що всі вони нецікаві), забагато позбавлених сенсу подій, які ні до чого не призводять. Якщо хлопчаки, які сиділи поруч, в кульмінаційний момент занили “Та оживай вже, додому хочеться”, це вже про щось свідчить.

Не залишається відчуття великої пригоди, в якій ти щойно взяв участь, - а для чого ще робляться літні блокбастери? Таке відчуття залишали “Зоряні війни”, “Індіана Джонс” (старі трилогії), та й більш вдалі сучасні зразки, наприклад, “Мумія”. А від перегляду других “Трансформерів” залишаються спогади хіба що про лязкіт та бабахи і ще відчуття, що краще було не витрачати гроші на квиток, а поставити собі ще раз першу серію – було б те саме.

Я навіть не збираюсь розглядати питання, яке зараз найактивніше обговорюють на форумах: чому одну роботомашинку можна оживити легко, а для іншої потрібна ціла материця (вибачте за нецензурну лексику). Воно не має відношення до сприйняття картини звичайним, пересічним глядачем, який про роботомашинок ніколи раніше не чув, не знає і не повинен знати їх міфологію. Тільки не кажіть, що знання даної міфології (читай – перегляд мультсеріалу 80-х) – це обов’язкова умова для того, щоб “правильно” переглядати даний фільм. Чомусь “Темний Лицар” і “Зоряний шлях” можуть бути “двома в одному” – тобто стрічками, цікавими і для адептів, і взагалі. “Трансформери-2” ж замість того, щоб просувати побудовану у першій частині міфологію, зводять її на нуль: Мегатрон, оживлення якого було головною фішкою у першій частині, тут стає шісткою при іншою лиходії, увесь саспенс від його воскресіння відразу губиться, і йому навіть дають можливість втекти у фіналі (який був спойлер, який був спойлер…).

Проблема фільму у тому, що все це брязкання і тупизм не розважають, а стомлюють. Найбільше він стомлює тоді, коли намагається бути смішним: батьків Сема хочеться вбити кожну хвилину їх присутності на екрані. Єдиний вдалий жарт за весь фільм: “В Інтернеті лише правда!” Стомлюють численні перетворення роботомашинок, особливо коли вони тривають більше двох екранних хвилин. Стомлює Шая, коли бігає з героїчним виразом обличчя – не його це, він не Джон Вейн і не Іствуд. Меган… Меган стомлювати не може в принципі, бо на неї вже навіть роботи (ну ви зрозуміли; це був єдиний момент, коли в залі аплодували – всі розуміли почуття маленької залізяки), але грає вона шортами лише перші півгодини, а далі перетворюється на таку саму ляльку, як і роботи, із простим завданням – бігати з Шаєю.

Це не значить, що у стрічці взагалі немає нормальних розважальних елементів. Трансформер із зовнішністю хижака (мабуть, це все ж таки був тигр) добре намальований і використаний у перші півгодини фільму (перші півгодини “Трансформерів-2” – це насправді майже кіно, на них слід було зупинитись). Далі його потенціал ніяк не використано, хоча він набагато ефектніший за звичайних двоногих залізяк. Ще цікавіший інший новий різновид трансформерів, але про нього говорити без спойлерів не вийде. Цей спойлер, до речі, у фільмі видають занадто швидко і ще швидше стирають персонаж із існування – мабуть, щоб не затьмарила “мегазірку на два роки” Меган. Цікаво, чи повернуть її автори у третій частині або принаймні розвинуть цю тему в сценарії – з цього могла б вийти більш-менш придатна сюжетна лінія.

Підсумок: галасливий, брязкітливий, нерозумний, але видовищний блокбастер, як дві краплі води схожий на першу серію – хіба що вдвічі брязкітливіший і вдвічі нудніший.

Завантажити цей фільм Ви зможете за наступним посиланням:
http://www.ex.ua/view/10110641 


А для найбільш запеклих фанів драйвової музики сьогодні сюрприз: 2 суперхіти з фільму "Трансформери-2: Помста полеглих". Качайте головою в такт!

Президент Лінкольн – мисливець на вампірів

До того, що голлівудці, скажімо так, вільно поводяться з літературними творами, в тому числі класичними, ми звикли. Що вони роблять, що хочуть, з персонажами світової історії, теж звикли. Але перетворювати одного з найвідоміших (причому своїх) президентів на героя казочки про упирів – такого ще не бувало. Хоча це логічний наступний крок.

Звичайно, до усього цього слід ставитися з гумором, незважаючи на те, що якраз його у стрічці бракує. І все ж таки є щось не дуже етичне у тому, як показано навіть не Лінкольна, а громадянську війну. Якось наводить це на думки, що через століття або раніше знімуть кіно, де у часи Другої світової війни ворогами будуть не фашисти, а перевертні чи прибульці. І стає від цього не весело, а сумно.

Якщо спробувати абстрагуватись від історії і сприймати картину просто як фентезі, то залишиться не найгірший, але й не видатний блокбастер другого ешелону. Спецефектів з розмахом, як у “Месниках”, тут немає, як і зірок першої величини, але є деякі дуже видовищні моменти. У першу чергу це стосується сцени з кіньми – іноді здається, що фільм знімали лише заради неї. Фінал на мосту з великою кількістю вогню у кадрі теж сприймається дуже непогано. У подібні моменти про Лінкольна забуваєш, і картина стає тим, чим вона має бути – коміксом на екрані.

Головний виконавець не позбавлений харизми і дуже нагадує молодого Лаяма Нісона, з Вінстед вийшла непогана місіс Лінкольн, проте найкраще запам’ятовуються вампіри Руфус Сьюелл та Ерін Вассон – навіть хочеться, щоб їм дали побільше екранного часу. Для сцен з атаками кровососів Бекмамбетов підібрав хороший темп, хоча тим, наскільки далеко висовуються їх зуби, ці вампіри трохи нагадують Чужих.

Підсумок: непоганий містичний бойовичок, якому, тим не менш, бракує гумору, і Лінкольна краще було не чіпати. Рекомендується тим, хто любить нечисту силу у принципово “не-Сутінковому” варіанті.

Завантажити фільм для перегляду Ви зможете тут:
http://www.ex.ua/view/18692066

Окремо варто згадати про офіційний саундтрек до фільму під назвою Powerless, який був записаний групою Linkin Park. Його Ви маєте змогу прослухати нижче.